Актуальна українська книга

ОСТАННЯ КРАПКА

Бачите, яка я. Так нівроку. Вже виросла.
Ловеласи також це побачили. Стали липнути, як реп'яхи. Якось сиджу на лавочці у сквері. Підсів. Глянув на сонце. Зітхнув важко. Кивнув на книжку:
- Читаєте вірші?
- Читаю.
- Люблю тонкі натури.
- А ваша дружина - груба? Помовчав. Розгорнув газету. Показав статтю:
- Ось, прочитайте: «Бережіть мужчин»...
- Якби то, - кажу, - знаття, від котрої його берегти. А то Фігаро тут, Фігаро там...
- Бачте, - оправдує, - бджола, щоб зібрати грамину нектару, мусить облітати тисячі квіток...
І, знаєте, зробили ці слова у мені переворот. То я дивилася на чоловіків, що липнуть до кожної спідниці, як на щось не достойне уваги. А тепер вони в моїх очах стоять не нижче, ніж геологи-розвідники чи відважні полярники. Бо, скажу вам, не кожен таки здатний кинути теплий сімейний затишок і податися на ризиковані пошуки отієї «квітки». Та ще й не знати, що вона у собі таїть: нектар а чи отруту.
Навіть захотілося мені полегшити їх долю. Практично, так би мовити, допомогти.
Чекати довго не довелося. Вийшла якось з магазину і очам своїм не вірю. Стоїть біля кіоску Адам. Вже разів зо три клинці до мене раніше підтесував. І жінка з ним. Дитинка. Найбільш зручний момент для з'ясування усіх «за» і «проти».
Підходжу:
- Добридень!
Побілів Адам. Повернувся до жінки лівим вухом, а правим оком мені якісь сигнали подає.
- Що ти, - кажу, - моргаєш, як потопаючий корабель. Мені поговорити треба.
Затряслася в Адама нижня щелепа. Дар мови втратив від
хвилювання. Тоді видушив:
- В-вибачте, я вас не знаю...
- Отакої, - кажу. - Пам'ять відібрало... А позавчора хто запрошував на прогулянку до лісу?..
Лице Адама вкрилося червоними плямами. Схопив за рукав
дружину і по-дитячому лепече:
- Лідочко, тут якесь непорозуміння. Я цієї громадянки не знаю... Вона мене з кимось сплутала. Бачу, зовсім чоловікові важко стало. - Та, ні, - кажу, - не сплутала я тебе. Ти ж Адам. Працюєш у будівельному управлінні. Напрошувався мою квартиру подивитися, ремонт безплатно зробити обіцяв...
- Слухайте, - набрався сміливості Адам, - чого ви від мене хочете? Вибачите, я одружений. У мене - дитя.
- Нічого, - кажу, - не хочу. Хочу тільки допомогти вам розібратися у своїх почуттях. А то, знаєте, квіточок багато. А крилець у вас нема. Життя отак пройде, і не знайдете ту, яку шукаєте... Поставити всі крапки над «і»...
- Я, - грозиться Адам, - зараз покличу міліцію. Дружина його зупинила: - Не треба. Я сама з тобою справлюся...