Актуальна українська книга

ПСИХОЛОГІЧНА ОБРОБКА

У житті не завжди так, як ти хочеш. Прямо. Обов'язково щось навпоперек.
Я захотів женитися. З Олею. І Оля захотіла. Зі мною. А її маман рогом вперлася:
- Тільки через мій труп!
Я делікатно натякнув. Мовляв, не забувайте, що я десантник. Спецназу. І те, що ви стосовно трупика, - моє ремесло...
Полагіднішала: -Сину. - каже, як до рідного. - Я проти тебе нічого не маю...
Я ще лагідніше:
- Я, можна сказати, маман, проти вас також... Пашо до весілля.
Думаю. Виграний бій - ще не виграна війна. Треба забезпечувати тили. Тим більше що в Олиному селі - повно моїх супротивників. Від деяких Олиних родичів до екс-кандидатів у наречені.
Весілля має бути показовим. Не лише врочистим актом єднання наших сердець. А й актом психологічної обробки мізків моїх «вірогідних супротивників».
- Чим і коли ти приїдеш? - спитала категорично майбутня теща. - Ти ж не бізнесмен, авто не маєш.
- Бережіть серце. - заспокоюю лагідно. - Я - супермен. І буду у точно визначену годину...
В селі діє мій шпигун Федя. Озброєний мобільним телефоном. Доповідає:
- На «об'єкті» страшенна заворуха. І хвилювання. Гості зібралися. Наречена готова до шлюбу, а тебе нема.
- Нехай ще трохи похвилюються... Дорожчий буду... За двадцять хвилин до визначеного часу літак набрав висоту. Я з дружбами Іваном та Павлом - у святкових костюмах, при краватках і з парашутами. Обличчя врочисті і зосереджені, як перед найвідповідальнішим боєм. Над селом літак зробив коло.
- Гостей бачите? - питаю дружбів. - Сіножать біля хати бачите? Бугая на сіножаті бачите? Отуди й стрибаємо... Пішли!..
На подвір'ї зчинилося таке... Федя інформує: «Хлопці!
Тріумф! Теша сяє, як сонце, суперники потемніли, як ніч...»
Коли ноги наші торкнулися сіножаті, всі гості вже були тут.
Радісний крик дітвори, щасливий вереск дівчат, захоплення,
викрики «молодці», «браво»... Підождіть, думаю, це лише початок. Підбігаю до бугайця. Одним ударом кладу його на лопатки. Ребром долоні розсікаю цеглину, якою прибивали припона. «Маси» тільки ахнули. Тесть вигукнув:
- А най його ясний шляк трафить! Ото сила! Цегла -
ще австрійська... Я трактором п'ять разів по ній їздив і не роздушив...
Іван витягнув товстий шворінь, яким був прип'ятий бугай. Зігнув його, як соломинку, і відкинув убік. Павло вхопив бугайця за ноги. Відволік убік і поставив на ноги.
Ми дали показовий бій. Рукопашний. Іван з Павлом на мене нападали. Я відбивався. Були карколомні стрибки, удари ногами.
Теща знепритомніла. Чи то від страху за мене, чи від щастя. Мої імовірні суперники тишком-нишком залишали весілля. Забувши, що не відпили і не від'їли тих подарунків, які принесли...
Весілля проходило дуже спокійно. І лагідно. Тости проголошували, в основному, за мене і моїх дружбів. Музиканти заявили, що вони будуть грати безкоштовно. Ніби в рамках гуманітарної допомоги нашим молодим збройним силам. Місцевий бізнесмен Вася пожертвував десять доларів. «На масний парашут». І закликав гостей унаслідувати його приклад. Всі пили в міру, в міру їли і в міру співали. Говорили одне до одного майже пошепки. Навіть завсідник усіх сільських трапез алкоголік Боня категорично відмовився пити... А попросив пляшку з собою...
Кажуть, такого урівноваженого весілля в селі ще ніхто ніколи не бачив...
Тепер у мене медовий тиждень. Теща щоранку подає у ліжко каву. А тесть вечорами, перед сном, розповідає, як він
брав рейстаг...
У моїх дружбів Павла та Івана - шалене кохання. З Олиними подругами.
Отже, назріває черговий десант...