Актуальна українська книга

ПЕРШІ КОСМОНАВТИ

Цей нехитрий жарт народний
Пережив віки.
Сіль із Криму далекого
Везли чумаки.
Сірий порох на дорозі,
А на возі - сіль,
А у пісні про чаєчку
Темна туга й біль.
Сіло сонце.
Вийшов місяць.
Зорі зацвіли.
Покотило полем хвилі
Сірої імли.
Задній віз відстав від валки,
Жалібно рипить.
В передку синок дрімає,
Ззаду батько спить.
Помаленьку-потихеньку
Йшли собі воли
Та й у річку невеличку
Воза затягли.
Першим батько глипнув оком,
З подиву закляк:
Що воно за чудасія?
Що воно за знак?
Вгору глянув - сяє місяць
І Чумацький шлях.
Вниз поглянув - зорі, зорі,
Аж мигтить в очах.
Підхопився, будить сина,
Вражений украй:
- Ми заїхали на небо!
Синку, уставай!