Актуальна українська книга

ЕКСПЕРИМЕНТ

«Красива дружина - чужа дружина». Так народна мудрість каже. А хто хоче брати собі дружину негарну? Принаймні я - ні. Бо, справді, для когось народжуються і красиві. Куди ж їм діватися? Отже, основне - правильно підійти до одруження.
Вирішив я так. Перш ніж одружуватися зі своєю Мухою, провести експеримент. Знайомити її з усіма своїми друзями, знайомими, приятелями, колегами. Словом, з усіма, з ким вона практично зможе зустрітися у перші роки нашого спільного життя. З ловеласами закінченими, початкуючими, потенційними. І з тими навіть, хто на жінок зовсім не дивиться. Бо на чиюсь, може, й не дивиться, а на мою гляне і втріскається.
Познайомив з Олегом Свербивусом. Цей тільки тебе побачить з новою спідницею, одразу ж очі горять. І дивиться на тебе, ніби ти його дружину в полон забрав.
Познайомив, а він - нуль уваги. Так, ніби він не Олег Свербивус, а Толик Варавка, який, крім футболу й горілки, нічого не визнає. Так, ніби моя наречена - п'ятдесятирічна вахтерша з прохідної.
- Ну як? - питаю Олега потім. - Що як? - -'не зрозумівши, перепитав Олег.
- Як моя Муха?
- А-а-а! - ніби щойно з неба впав. І скривився: - Скажу тобі прямо, хоч гнівайся, хоч ні. Не Ріо. У тебе були кращі.
Проти Олегового прізвища у своєму списку я поставив нуль.
Познайомив Муху з Володькою Чухном. Той завжди у темних
окулярах ходить. Щоб дівчат краще розглядати.
- Слухай, - сказав він, як Мухи вже не було, - де ти викопав цього бронтозавра? Одружишся - до хати ніхто не зайде.
Експериментував я довго. У списку в мене було сімнадцять кандидатур. Сімнадцять потенційних руйнівників мого сімейного щастя. І навпроти кожного стояв нуль. За винятком Юрка Пуника. Цей хвалив усе, що в тебе бачив, і усіх, з ким бачив тебе. Оскільки я також ціну жінкам знаю, то одружився. Муха себе почувала на вершині щастя. А я вдвічі вище.
Повернулися ми з весільної подорожі по Бердичівському району. Вирішили запросити гостей. Правду кажучи, я потерпав, що не прийдуть. Бо половину намічалося запросити з тих, на кому я експериментував.
На диво, з`явилися всі. Пили, їли і відповідно на мою дружину метали голодні погляди.
"З чого б це? - думаю. - Що це за метаморфоза така? Горілка, мабуть, подіяла".
Після цієї гостини почали навперебій напрошуватися в гості. Аргументуючи свої бажання чудовими борщами і відбивними, які моя дружина готує. Борщі й відбивні, доречно сказати, я готую сам. І до одруження вони їх також часто їли. І часто батькували мене, що колом у горлі такі страви стоять, що собаки їх їсти не захочуть.
Більше того. Почали з'являтися неждано-негадано то щось позичити, то мене на роботу гукнути. І саме тоді, коли я вже сидів на роботі або був у відрядженні.
Володька Чухно, який говорив, що до хати ніхто не зайде, коли я одружуся з Мухою, з хати майже не вилазив. То він завжди цурався мене, інколи кидав і колючі репліки. А то - друг. Нерозлийвода. Ніби я йому рідний брат, а моя жінка рідна сестра. І на роботі почав мене хвалити. І турбуватися про мене, як мій безпосередній начальник. У відрядження посилав то до моря, то в гори. Ще й заспокоював:
- Ти не квапся. Роби спокійно. Можеш побути й кілька днів зайвих...
Одного разу, повернувшись з відрядження, я застав у себе вдома Володьку. У повітрі, як я відчув, пахне смаленим. Для мене. Моя рідна Муха мені в очі не дивиться. А Володька хоч і дивиться, то все одно нічого не видно. Бо в чорних окулярах.
- Давай поговоримо відверто, - кахикає в кулак Володька.
- Давай, - говорю тремтячим голосом.
- Я люблю Мусю...